Тайна газовой войны раскрытаВ распоряжение «Гуляй–Поля» попал строго конфиденциальный документ, содержание которого приоткрывает завесу над сутью нынешнего обострения межгосударственных российско-украинских отношений и всплеска информационной войны между Москвой и Киевом вокруг проблем поставок, транзита и цены российского газа в Украину. Документ датирован октябрем 2006 года, и судя по тому, что идеи, заложенные в нем, получили развитие в последующих заявлениях официальных лиц и событиях, его можно считать хорошо продуманным сценарием, и даже руководством к действию. По нашим сведениям, документ подготовлен при непосредственном участии спецслужб Украины и предназначался для политического руководства страны.
Можливі сценарії керованого конфлікту з Росією в енергетичній сфері і їх вплив на внутрішньополітичну ситуацію в Україні
Політична криза, пов`язана з виступом Олександра Зінченка, розпуском кабінету Юлії Тимошенко і розпадом команди, яка перемогла в результаті подій листопада-грудня 2004 року, являє собою поважний виклик українському народові, його історичному виборові на користь відокремленого існування від імперської Росії, курсу на європейську і євроатлантичну інтеграцію України. Основна проблема полягає в тому, що деградація політичної еліти і дискредитація головних інститутів державної влади відбувається у той момент, коли країна входить в дуже складний етап, пов`язаний з реалізацією політичної реформи і виборчою кампанією до Верховної Ради.
Спеціальна операція Москви по десуверенізації України
Насправді, провал спроби привести до влади в Україні «проросійського кандидата», яка мала місце минулого року, жодною мірою не порушила намірів Москви здійснити план по поверненню України в орбіту свого впливу і перетворити її на повністю залежну державу, політична еліта якої знаходилась би у васальних відносинах з Кремлем. В умовах, коли головні гравці української бізнес-спільноти зв`язані з залежними від російських держструктур корпораціями діловими інтересами, а політичний клас нашпиговано прямими агентами впливу, пошук потрібної комбінації є питанням часу і вмілого використання поточної кон`юнктури. Досі в «газовому трикутнику» Київ-Москва-Ашгабад успішно функціонує посередницька структура Семена Могiлевича (щорічний «чорний» прибуток лише цього підприємства складає порядку 1 млрд. дол., а у схемах транспортування нафти через територію України задіяно десятки таких організацій). Як відомо, 63 депутати Верховної Ради України таємно володіють російськими паспортами, а серед депутатів обласних рад у ряді прикордонних з Росією регіонів таких народних обранців декілька сотень. Багато подій у внутрішньополітичному житті України за останній рік, в тім числі і загашена щойно криза, були продиктовані саме цими обставинами.
Майбутні вибори до Верховної Ради є черговим унікальним шансом для Росії. В умовах спаду довіри суспільства до правлячих політичних груп ці вибори можуть перетворитися у реванш сил, що програли рік тому. Ці сили, у свою чергу, на сьогоднішній день є повністю керованими з Москви і пов`язаними з нею чисельними зобов`язаннями як політичного, так і практичного (майнового) характеру. Передусім мова йде про Партію регіонів (Віктор Янукович уже фактично є позаштатним членом партії «Єдина Росія»), під крилом відбувається консолідація сепаратистських лідерів і організацій у так званій «проросійській зоні», яка простягається від Луганська до Одеси і включає в себе слабокерований Крим. Не слід відкидати з розрахунків організації, які традиційно вважаються маргінальними. В першу чергу мова йде про історично і ідеологічно орієнтованих на Росію представників КПУ. До того ж, сьогодні достатньо впевнено набирає ваги повністю фінансована з Росії Наталія Вітренко, яка зуміла згрупувати навколо своєї ПСПУ найбільш радикальні антидержавні елементи.
Однак, весь цей різнобарвний політичний конгломерат навряд чи міг би бути стратегічною загрозою для української нації, якби не складна колізія з Юлією Тимошенко. В силу особливостей її походження і особистих рис, вона завжди діяла максимально прагматично і таким чином є найслабшою ланкою в національно орієнтованій політичній еліті. Після нещодавнього візиту Ю. Тимошенко до Москви, який відзначився припиненням кримінального переслідування з боку генеральної прокуратури Росії, вона взяла на себе такі зобов`язання, які перетворюють її на повністю керовану фігуру. Враховуючи масштаб підтримки з боку населення, яке щиро вірить в неї і пов`язує з нею надії на національне відродження, ця «підсадна качка» може відіграти ключову роль в операції по ліквідації державного суверенітету України.
У випадку невдалого з точки зору далекосяжних національних інтересів України результату виборів (що, виходячи з екстраполяції сьогоднішньої розстановки сил, є передбачуваним) всі ці групи можуть стати – в тій чи іншій конфігурації – основою нової парламентської більшості і привести до реальної влади в Україні маріонетковий «проросійський» уряд. Прізвище голови такого кабінету не має принципового значення і буде предметом торгу, а його політична лінія буде спрямована на поетапну відмову від державного суверенітету в економічній, військово-політичній і гуманітарній сферах.
Передумови контргри з Москвою
На жаль, в даний момент в Україні немає внутрішніх політичних ресурсів, щоби протистояти реалізації вище наведеного плану. Зовнішній ресурс у вигляді підтримки з боку країн євроатлантичного табору, з огляду на двозначну позицію ЄС щодо євроінтеграції України, не може стати поважним фактором на майбутніх виборах. Тому єдиним зовнішнім ресурсом, як це не парадоксально, є сама Росія. Так як загроза суверенітету виходить з Москви, панацею від цієї загрози необхідно шукати у Москві. Слабість Росії виходить від її сили, а ті її позиції, які видаються сильними, насправді є найбільш слабкими і вразливими.
У зв`язку з цим пропонується реалізувати новий сценарій керованого конфлікту поміж Росією та Україною, причому так, щоб цього разу умови і формулу конфлікту визначала сама Україна. Зрозуміло, що сценарій, подібний до загострення навколо острова Тузла, відпадає. Не лише тому, що у цьому випадку мав місце нав`язаний з Москви сценарій, який мав виключно внутрішньоросійське політичне застосування. Воєнно-політичне загострення в ситуації, що склалася, є небезпечним. Хоч це, в принципі, за певних обставин можливо, але не повинно бути головним, так як будь-яка, навіть віртуальна, загроза війни з Росією в сьогоднішній ситуації дала б мобілізуючий ефект перш за все для панслов`янських елементів на Півдні і Сході.
Найбільш перспективним виглядає сценарій «економічної війни» з Росією, при якому найбільших збитків зазнали б життєві інтереси регіонів, населення яких є електоральною базою так званих «проросійських сил». Очевидно, що найбільш вразливою з цієї точки зору ланкою в торгово-економічних відносинах з Росією є енергетика, а у вузько спеціалізованому розумінні – торгівля газом. Сьогоднішня кон`юнктура є такою, що дозволяє достатньо швидко і без особливого економічного ущербу для України вивести Росію зі стану рівноваги у тій сфері, де її позиції насправді є слабкими, а позиції України – сильними.
Оцінка позицій у можливій «газовій війні»
1. Об`єктивні передумови
Не зважаючи на вкорінену в російському суспільстві уяву про те, що ця країна є «благодійником» України, постачаючи їй газ за цінами, нижчими від тих, які існують на світовому ринку, вона суттєво обмежена у можливостях реалізувати природні багатства, які дісталися їй при розподілі імперії – колишнього СРСР. В дійсності ж газодобувна галузь Росії (яка є її головним європейським козирем і «національним набутком») є дуже вразливою, оскільки її благополуччя повністю залежить від можливості продавати видобутий газ. Так як головний на сьогодні і найбільш перспективний з точки зору розвитку бізнесу споживач цієї сировини знаходиться у країнах Європейського Союзу, без газотранспортної системи України (котра, у свою чергу, є нашим «національним набутком») російський газ перетворюється в товар, котрий неможливо реалізувати, тобто у щось, що немає економічного застосування. У найближчій історичній перспективі (15-20 років) ні будівництво ПЄГ в обхід Балтії, ні наміри через «блакитний потік» у Туреччину експортувати газ до країн Південної Європи не зможуть перекрити необхідності використовувати ГТС України.
ВАТ «Газпром» є одним з бюджетотворчих підприємств Росії. Однак, не зважаючи на офіційно декларовані успіхи, це об`єктивно проблемна компанія, обтяжена величезними боргами, котрі постійно зростають через непрофільні і політично-ангажовані витрати. Тому, у випадку реального загострення ситуації, пов`язаного з постачанням газу споживачам у країнах ЄС, «Газпром» не зможе протриматися довше від 2-х тижнів, так як опиниться на межі банкротства. Це пов`язано з тим, що при такому розвиткові подій європейські держави будуть здійснювати покровительство Україні, а європейські партнери «Газпрому» будуть висувати претензії Росії.
2. Суб`єктивні передумови.
Як повідомляють наші друзі в США, у сформованій новій діловій еліті Росії виникла зустрічна зацікавленість у кризі навколо поставок газу. Після продажу «Сібнєфті» «Газпромові» Роман Абрамович повернув більшу частину отриманих коштів (більше 10 млрд. дол.) ініціаторам цієї операції. Таким чином, у диспозиції наближеної до Кремля групи операторів і у Геннадія Тимченко, який перебуває у Женеві, опинилося порядку 35 млрд. дол. Найпростіший і найдоступніший для них спосіб використання цих засобів для збільшення капіталу – вкладення у зовнішньо ризикові, але гарантовано виграшні операції.
Такою операцією, що отримала схвалення наших друзів, є гра на пониження акцій «Газпрому». «Війна нервів» навколо поставок газу через Україну до Європи, а тим більше – реальне припинення транзиту – може стати сигналом для втечі інвесторів і зовнішньо катастрофічному спаду котировок акцій головної російської «блакитні фішки». В цій ситуації вільні кошти вищевказаної групи будуть пущені на скупку акцій «Газпрому» і консолідацію в її руках як мінімум контрольного пакету (паралельно вирішується питання усунення як з економічної, так і з політичної арени дрібних інвесторів «Газпрому»). В подальшому, з врахуванням нормалшзацii ситуацii навколо транзиту, цей пакет може бути проданий.
Можливий план дій і оптимальний сценарій
Із врахуванням вище викладених факторів, ситуація для керівництва України може скластися вкрай корисно. Однак, його історична місія полягає в тому, щоб точно йти за оптимальним сценарієм. Реалізація оптимального сценарію «газової війни» передбачає кілька взаємопов`язаних етапів і зв`язаних з ними технологічних прийомів (вирішується на рівні виконання).
На першому етапі відбувається затягування уже розпочатих весною перемовин по переходу на грошову форму розрахунків за поставки і транзит. Російська сторона обов`язково спробує підняти питання ціни, і, виходячи зі своєї внутрішньополітичної кон’юнктури, вимагатиме двократного і навіть більше (можливо до 120 дол. за тис. куб. м) збільшення цін на газ, який постачається. Відповіддю є повне неприйняття такого підходу і натяк на транзитний характер відносин, аж до загрози відбору газу з магістральних газопроводів.
По ідеї, наступним кроком Росії повинно стати загострення позицій і вимога перейти на середньоєвропейські ціни (200 і більше дол. за тис. куб. м). У цей момент повинен бути підключений пропагандистський фактор. Через дружніх політиків Росії, які з точки зору російського обивателя виражають патріотичні настрої, необхідно розгорнути (або мотивуючи матеріально, або «в темну») масовану кампанію по дискредитації і приниженню України. На цьому фоні неуникненно будуть звучати все нові і нові ультиматуми, погрози відключити газ з Нового року и т.д. Враховуючи широкий обсяг мовлення російських телеканалів в Україні, такого типу дискусія стане очевидною для нашого населення, втім і у так званих «проросійських регіонах».
Зустрічна психологічна реакція української нації навряд чи примусить довго чекати на себе. Однак, на фоні громадського протесту Президент і Кабінет міністрів повинні зберігати незворушний спокій, і закликати Росію до стосунків «на цивілізованій основі». Можливим є навіть візит прем`єр-міністра України у Москву, котрий, з огляду на неспроможність домовлятися приймаючої сторони, виявиться зовнішньо безрезультатним. Найважливіше - в умовах віртуальної «газової війни» з Росією «проросійська» опозиція і втілена в національний рух агентура Москви буде повністю обеззброєна. Варто використовувати такі пропагандистські штампи, як «Північний сусід хоче нас заморозити» тощо.
Після того, як «Газпром» перекриє подачу газу в Україну, президент повинен виступити зі зверненням до нації, у якому буде викладено бачення ситуації, викрита підступність Росії и (головне) дані гарантії безперебійного забезпечення газом всього населення країни. Після цього на арену «бойових дій» виступить Прем`єр-міністр, лідер передвиборчого списку Народного Союзу «Наша Україна». Так як побутові споживачі у східних регіонах України живляться від російських магістралей, необхідним буде переключити в цю мережу частину власного видобутку. Лідер НСНУ, зрозуміло, пояснить населенню, то є першопричиною негараздів і хто рятує мільйони громадян України (не залежно від національності) від холоду. Прем’єр повинен особисто брати участь у вирішенні проблем на місцях, біч-о-біч з населенням, що, звичайно, висвітлюється провідними телеканалами.
Так як нашого газу на забезпечення народного господарства не вистачить, почнуть зупинятися промислові підприємства. При відповідному методичному забезпеченні зупинка виробництва виллється у виступи трудящих під антиросійськими гаслами. В умовах масового незадоволення на заводах у Донецькій, Запорізькій, Дніпропетровській та інших областях, Кабінет міністрів прийме рішення забирати газ із транзитного трубопроводу в тих обсягах, котрі передбачені контрактом між «Нафтогазом» і «Газпромом» до 2013 р.
Відбір газу поставить «Газпром» на межі банкротства і викличе обвал ринку акцій. Витримавши певну паузу, необхідну для операції по скупці активів зацікавленою стороною (див. – вище), можна буде починати реальні перемовини, котрі неуникненно завершаться підписанням угоди на прийнятних для України умовах.
* * *
У результаті реалізації цього достатньо простого сценарію буде вирішено відразу кілька актуальних для української нації проблем.
По-перше, НСНУ з розгромним рахунком переможе на виборах до Верховної Ради і сформує парламентську більшість;
По-друге, так звані «проросійські сили» втратять право на поважну участь у політичному житті України;
По-третє, все викладене дозволить, нарешті, остаточно розірвати військово-політичні відносини з Росією (Чорноморський флот, Мукачево, Берегово і т.д.) і розпочати нормальний процес вступу в Північноатлантичний альянс.
12.10.2005 р.
Перевод на русский язык.
Возможные сценарии управляемого конфликта с Россией в энергетической сфере и их воздействие на внутриполитическую ситуацию в Украине
Политический кризис, связанный с выступлением Александра Зинченко, роспуском кабинета Юлии Тимошенко и распадом команды, победившей в результате событий ноября-декабря 2004 года, представляет собой серьезный вызов украинскому народу, его историческому выбору в пользу отдельного существования от имперской России, курсу на европейскую и евроатлантическую интеграцию Украины. Основная проблема заключается в том, что деградация политической элиты и дискредитация основных институтов государственной власти происходит в тот момент, когда страна вступает в сложнейший этап, связанный с реализацией политической реформы и кампанией по выборам в Верховную Раду.
Специальная операция Москвы по десуверенизации Украины
На самом деле, провал, имевшей место в прошлом году (а именно попытки привести к власти в Украине «пророссийского кандидата»), ни в коей мере не поколебал решимости Москвы осуществить план по возвращению Украины в орбиту своего влияния и превратить ее в полностью зависимое государство, чья политическая элита находилась бы в вассальных отношениях с Кремлем. В условиях, когда ключевые игроки украинского бизнес-сообщества связаны с зависимыми от российских госструктур корпорациями деловыми интересами, а политический класс нашпигован прямыми агентами влияния, поиск нужной комбинации является вопросом времени и умелого использования текущей конъюнктуры. До сих пор в «газовом треугольнике» Киев-Москва-Ашхабад успешно функционирует посредническая структура одиозного бизнесмена Семена Могилевича (ежегодная «черная» прибыль только этого предприятия составляет порядка 1 млрд. долл., а в схемах транспортировки нефти через территорию Украины задействованы десятки таких организаций). Как известно, 63 депутата Верховной Рады Украины тайно имеют российский паспорт, а среди депутатов областных советов в ряде приграничных с Россией регионов таких народных избранников несколько сотен. Многие события во внутриполитической жизни Украины за последний год, в том числе и только что разрешившийся кризис, продиктованы именно этими обстоятельствами.
Предстоящие выборы Верховной Рады представляют собой очередной уникальный шанс для России. В условиях падения доверия общества к правящим политическим группам эти выборы могут превратиться в реванш проигравших год назад сил. Эти силы, в свою очередь, сегодня являются полностью управляемыми из Москвы и связаны с нею многочисленными обязательствами, как политического, так и практического (имущественного) характера. В первую очередь речь идет о Партии регионов (Виктор Янукович уже фактически является внештатным членом партии «Единая Россия»), под крылом которой происходит консолидация сепаратистских лидеров и организаций в так называемой «пророссийской зоне», протянувшейся от Луганска до Одессы и включающей в себя слабоуправляемый Крым. Не следует сбрасывать со счетов организации, традиционно считающиеся маргинальными. В первую очередь речь идет об исторически и идеологически ориентированных на Россию представителях КПУ. При этом сегодня достаточно уверенно набирает вес полностью финансируемая из России Наталья Витренко, сумевшая сгруппировать вокруг своей ПСПУ наиболее радикальные антигосударственные элементы.
Однако весь этот разношерстный политический конгломерат вряд ли представлял бы стратегическую угрозу украинской нации, если бы не сложная коллизия с Юлией Тимошенко. В силу особенностей ее происхождения и личных качеств она всегда действовала предельно прагматично и, таким образом, являлась наиболее слабым звеном в национально ориентированной политической элите. После недавнего визита Ю.Тимошенко в Москву, ознаменовавшегося прекращением уголовного преследования со стороны генеральной прокуратуры России, она взяла на себя такие обязательства, которые превращают ее в полностью управляемую фигуру. Учитывая масштаб поддержки со стороны населения, искренне верящего в нее и связывающего с ней надежды на национальное возрождение, эта подсадная утка может сыграть ключевую роль в операции по ликвидации государственного суверенитета Украины.
В случае неблагоприятного с точки зрения долгосрочных национальных интересов Украины результата выборов (что, исходя из экстраполяции текущей расстановки сил, представляется предопределенным) все эти группы могут стать – в той или иной конфигурации – основой нового парламентского большинства и привести к реальной власти в Украине марионеточное «пророссийское» правительство. Фамилия главы такого кабинета не имеет принципиального значения и будет предметом торга, а его политическая линия будет направлена на поэтапный отказ от государственного суверенитета в экономической, военно-политической и гуманитарной сферах.
Предпосылки контригры с Москвой
К сожалению, в настоящее время в Украине нет внутренних политических ресурсов, чтобы противостоять реализации вышеизложенного плана. Внешний ресурс в виде поддержки со стороны стран североатлантического лагеря, ввиду двусмысленной позиции ЕС по евроинтеграции Украины, не может стать серьезным фактором на предстоящих выборах. Поэтому единственным внешним ресурсом, как это ни парадоксально, является сама Россия. Так как угроза суверенитету исходит из Москвы, панацею от этой угрозы необходимо искать в Москве. Слабость России происходит от ее силы, а те ее позиции, которые кажутся сильными, на самом деле являются наиболее слабыми и уязвимыми.
В связи с этим предлагается реализовать новый сценарий управляемого конфликта между Россией и Украиной, причем так, чтобы в этот раз условия и формулу конфликта определяла сама Украина. Понятно, что сценарий, подобный обострению вокруг острова Тузла, отпадает. Не только потому, что в этом случае имел место навязанный из Москвы сценарий, имевший исключительно внутрироссийское политическое употребление. Военно-политическое обострение в сложившейся ситуации представляется опасным. Хотя оно в принципе, при определенных условиях, и возможно, но сегодня не должно быть главным, так как любая, даже виртуальная, угроза войны с Россией в нынешней ситуации имела бы мобилизующий эффект, прежде всего для панславистских элементов на Юге и Востоке.
Наиболее перспективным представляется сценарий «экономической войны» с Россией, при котором наибольшему ущербу подвергались бы жизненные интересы регионов, чье население является электоральной базой так называемых «пророссийских сил». Очевидно, что самым уязвимым с этой точки зрения звеном в торгово-экономических отношениях с Россией является энергетика, а в узко-специальном понимании – торговля газом. Сложившаяся конъюнктура такова, что она позволяет достаточно быстро и без особого экономического ущерба для Украины вывести Россию из состояния равновесия в той сфере, где ее позиции на самом деле являются слабыми, а позиции Украины – сильными.
Оценка позиций в возможной «газовой войне».
1. Объективные предпосылки.
Несмотря на укоренившееся в российском обществе представление о том, что эта страна «благодетельствует» Украине, поставляя ей газ по ценам ниже существующих на мировом рынке, она очень ограничена в возможностях реализовать природные богатства, доставшиеся ей при разделе империи – бывшего СССР. На самом деле газодобывающая отрасль России (являющаяся ее главным европейским козырем и «национальным достоянием») очень уязвима, поскольку ее благополучие полностью зависит от возможности продавать добытый газ. Так как главный на сегодняшний день и наиболее перспективный с точки зрения развития бизнеса потребитель этого сырья находится в странах Европейского Союза, без газотранспортной системы Украины (являющейся, в свою очередь, нашим «национальным достоянием») российский газ превращается в товар, который невозможно реализовать, то есть в нечто, не имеющее хозяйственного применения. В обозримой исторической перспективе (15-20 лет) ни строительство СЕГ в обход Балтии, ни намерение через «голубой поток» в Турцию экспортировать газ в страны Южной Европы не смогут перекрыть необходимости использовать ГТС Украины.
ОАО «Газпром» является одним из бюджетообразующих предприятий России. Однако, несмотря на официально декларируемые успехи, это объективно проблемная компания, обремененная огромными долгами, которые постоянно растут из-за непрофильных и политически ангажированных расходов. Поэтому, в случае реального обострения обстановки, связанного с поставками газа потребителям в странах ЕС, «Газпром» не сможет продержаться более 2-х недель, так как окажется на грани банкротства. Это связано с тем, что при таком развитии событий европейские державы будут оказывать покровительство Украине, а европейские партнеры «Газпрома» будут предъявлять претензии России.
2. Субъективные предпосылки.
Как сообщают наши друзья в США, в сложившейся новой деловой элите России возникла встречная заинтересованность в кризисе вокруг поставок газа. После продажи «Сибнефти» «Газпрому» Роман Абрамович вернул большую часть полученных средств (более 10 млрд. долл.) инициаторам этой сделки. Таким образом, в распоряжении приближенной к Кремлю группы операторов и находящегося в Женеве Геннадия Тимченко оказалось порядка 35 млрд. долл. Наиболее простой и доступный для них способ использования этих средств в целях преумножения капитала – вложение во внешне рискованные, но гарантированно выигрышные операции.
Такой операцией, получившей одобрение наших друзей, является игра на понижение акций «Газпрома». «Война нервов» вокруг поставок через Украину в Европу, а тем более – реальное прекращение транзита - может стать сигналом к бегству инвесторов и внешне катастрофическому падению котировок акций главной российской «голубой фишки». В этой ситуации свободные средства вышеуказанной группы будут пущены на скупку акций «Газпрома» и консолидацию в ее руках как минимум контрольного пакета (попутно решается вопрос с устранением, как с экономической, так и с политической арены мелких инвесторов «Газпрома»). В дальнейшем, с учетом неизбежной нормализации сиуации вокруг транзита, этот пакет может быть продан.
Возможный план действий и оптимальный сценарий.
С учетом вышеизложенных факторов, ситуация для руководства Украины может складываться крайне благоприятно. Однако его историческая миссия заключается в том, чтобы точно следовать оптимальному сценарию. Реализация оптимального сценария «газовой войны» предполагает несколько взаимосвязанных этапов и связанных с ними технологических приемов (решается на уровне исполнения).
На первом этапе происходит затягивание уже начатых весной переговоров по переходу на денежную форму расчетов по поставкам и транзиту. Российская сторона неизбежно попытается поднять вопрос цены, и, исходя из своей внутриполитической конъюнктуры, потребует двухкратного и даже более (возможно, до 120 долл. за тыс. куб. м.) повышения цен на поставляемый газ. Ответом является полное неприятие такого подхода и намек на транзитный характер отношений, вплоть до угрозы забора газа из магистральных газопроводов.
По идее, следующим шагом России должно быть ужесточение позиций и требование перехода на среднеевропейские цены (200 и более долл. за тыс. куб. м.). В этот момент должен быть подключен пропагандистский фактор. Через дружественных политиков в России, которые с точки зрения русского обывателя выражают патриотические настроения, необходимо развернуть (либо материально мотивировав, либо «в темную») массированную кампанию по дискредитации и унижению Украины. На этом фоне неизбежно будут звучать новые и новые ультиматумы, угрозы отключить газ с Нового года и т.п. Учитывая широкий охват вещания российских телеканалов в Украине, такого рода дискуссия станет очевидна для нашего населения, в том числе в так называемых «пророссийских регионах».
Встречная психологическая реакция украинской нации вряд ли заставит себя долго ждать. Однако на фоне общественного протеста Президент и Кабинет министров должны сохранять невозмутимое спокойствие и призывать Россию к отношениям «на цивилизованной основе». Возможен даже визит премьер-министра Украины в Москву, который, ввиду недоговороспособности принимающей стороны, окажется внешне безрезультатным. Самое главное – в условиях виртуальной «газовой войны» с Россией «пророссийская» оппозиция и внедренная в национальное движение агентура Москвы будут полностью обезоружены. Следует использовать такие пропагандистские штампы, как «Северный сосед хочет нас заморозить» и т.п.
После того, как «Газпром» перекроет подачу газа в Украину, Президент должен выступить с обращением к нации, в котором будет изложено видение ситуации, изобличено коварство России и (главное) даны гарантии бесперебойного снабжения газом всего населения страны. После этого на арену «боевых действий» вступит Премьер-министр, лидер предвыборного списка Народного союза «Наша Украина». Так как бытовые потребители в восточных регионах Украины питаются от российских магистралей, необходимо будет переключить в эти сети часть собственной добычи. Лидер НСНУ, естественно, объяснит населению, кто является первопричиной бедствий и кто спасает миллионы граждан Украины (вне зависимости от национальности) от холода. Премьер должен лично принимать участие в решении проблем на местах, бок о бок с населением, что, естественно, освещается ведущими телеканалами.
Так как нашего газа на обеспечение народного хозяйства не хватит, начнут останавливаться промышленные предприятия. При должном методическом обеспечении остановка производств выльется в выступления трудящихся под антироссийскими лозунгами. В условиях массовых волнений на заводах в Донецкой, Запорожской, Днепропетровской и других областях, Кабинет министров примет решение забирать газ из транзитного трубопровода в тех объемах, которые предусмотрены контрактом между «Нафтогазом» и «Газпромом» до 2013 г.
Отбор газа поставит «Газпром» на грань банкротства и вызовет обрушение рынка акций. Выждав некоторую паузу, необходимую для операции по скупке активов заинтересованной стороной (см. выше), можно будет начинать реальные переговоры, которые неизбежно закончатся подписанием соглашения на приемлемых для Украины условиях.
* * *
В результате реализации этого достаточно простого сценария будет решено сразу несколько актуальных для украинской нации проблем.
Во-первых, НСНУ с разгромным счетом выиграет на выборах в Верховную Раду Украины и сформирует парламентское большинство;
Во-вторых, так называемые «пророссийские силы» потеряют право на серьезное участие в политической жизни Украины;
В-третьих, все изложенное позволит, наконец, окончательно разорвать военно-политические отношения с Россией (Черноморский флот, Мукачево, Берегово и т.п.) и начать нормальный процесс вступления в Североатлантический альянс.
12.10.2005 г
http://www.politua.ru/polit/177.html
Можливі сценарії керованого конфлікту з Росією в енергетичній сфері і їх вплив на внутрішньополітичну ситуацію в Україні
Політична криза, пов`язана з виступом Олександра Зінченка, розпуском кабінету Юлії Тимошенко і розпадом команди, яка перемогла в результаті подій листопада-грудня 2004 року, являє собою поважний виклик українському народові, його історичному виборові на користь відокремленого існування від імперської Росії, курсу на європейську і євроатлантичну інтеграцію України. Основна проблема полягає в тому, що деградація політичної еліти і дискредитація головних інститутів державної влади відбувається у той момент, коли країна входить в дуже складний етап, пов`язаний з реалізацією політичної реформи і виборчою кампанією до Верховної Ради.
Спеціальна операція Москви по десуверенізації України
Насправді, провал спроби привести до влади в Україні «проросійського кандидата», яка мала місце минулого року, жодною мірою не порушила намірів Москви здійснити план по поверненню України в орбіту свого впливу і перетворити її на повністю залежну державу, політична еліта якої знаходилась би у васальних відносинах з Кремлем. В умовах, коли головні гравці української бізнес-спільноти зв`язані з залежними від російських держструктур корпораціями діловими інтересами, а політичний клас нашпиговано прямими агентами впливу, пошук потрібної комбінації є питанням часу і вмілого використання поточної кон`юнктури. Досі в «газовому трикутнику» Київ-Москва-Ашгабад успішно функціонує посередницька структура Семена Могiлевича (щорічний «чорний» прибуток лише цього підприємства складає порядку 1 млрд. дол., а у схемах транспортування нафти через територію України задіяно десятки таких організацій). Як відомо, 63 депутати Верховної Ради України таємно володіють російськими паспортами, а серед депутатів обласних рад у ряді прикордонних з Росією регіонів таких народних обранців декілька сотень. Багато подій у внутрішньополітичному житті України за останній рік, в тім числі і загашена щойно криза, були продиктовані саме цими обставинами.
Майбутні вибори до Верховної Ради є черговим унікальним шансом для Росії. В умовах спаду довіри суспільства до правлячих політичних груп ці вибори можуть перетворитися у реванш сил, що програли рік тому. Ці сили, у свою чергу, на сьогоднішній день є повністю керованими з Москви і пов`язаними з нею чисельними зобов`язаннями як політичного, так і практичного (майнового) характеру. Передусім мова йде про Партію регіонів (Віктор Янукович уже фактично є позаштатним членом партії «Єдина Росія»), під крилом відбувається консолідація сепаратистських лідерів і організацій у так званій «проросійській зоні», яка простягається від Луганська до Одеси і включає в себе слабокерований Крим. Не слід відкидати з розрахунків організації, які традиційно вважаються маргінальними. В першу чергу мова йде про історично і ідеологічно орієнтованих на Росію представників КПУ. До того ж, сьогодні достатньо впевнено набирає ваги повністю фінансована з Росії Наталія Вітренко, яка зуміла згрупувати навколо своєї ПСПУ найбільш радикальні антидержавні елементи.
Однак, весь цей різнобарвний політичний конгломерат навряд чи міг би бути стратегічною загрозою для української нації, якби не складна колізія з Юлією Тимошенко. В силу особливостей її походження і особистих рис, вона завжди діяла максимально прагматично і таким чином є найслабшою ланкою в національно орієнтованій політичній еліті. Після нещодавнього візиту Ю. Тимошенко до Москви, який відзначився припиненням кримінального переслідування з боку генеральної прокуратури Росії, вона взяла на себе такі зобов`язання, які перетворюють її на повністю керовану фігуру. Враховуючи масштаб підтримки з боку населення, яке щиро вірить в неї і пов`язує з нею надії на національне відродження, ця «підсадна качка» може відіграти ключову роль в операції по ліквідації державного суверенітету України.
У випадку невдалого з точки зору далекосяжних національних інтересів України результату виборів (що, виходячи з екстраполяції сьогоднішньої розстановки сил, є передбачуваним) всі ці групи можуть стати – в тій чи іншій конфігурації – основою нової парламентської більшості і привести до реальної влади в Україні маріонетковий «проросійський» уряд. Прізвище голови такого кабінету не має принципового значення і буде предметом торгу, а його політична лінія буде спрямована на поетапну відмову від державного суверенітету в економічній, військово-політичній і гуманітарній сферах.
Передумови контргри з Москвою
На жаль, в даний момент в Україні немає внутрішніх політичних ресурсів, щоби протистояти реалізації вище наведеного плану. Зовнішній ресурс у вигляді підтримки з боку країн євроатлантичного табору, з огляду на двозначну позицію ЄС щодо євроінтеграції України, не може стати поважним фактором на майбутніх виборах. Тому єдиним зовнішнім ресурсом, як це не парадоксально, є сама Росія. Так як загроза суверенітету виходить з Москви, панацею від цієї загрози необхідно шукати у Москві. Слабість Росії виходить від її сили, а ті її позиції, які видаються сильними, насправді є найбільш слабкими і вразливими.
У зв`язку з цим пропонується реалізувати новий сценарій керованого конфлікту поміж Росією та Україною, причому так, щоб цього разу умови і формулу конфлікту визначала сама Україна. Зрозуміло, що сценарій, подібний до загострення навколо острова Тузла, відпадає. Не лише тому, що у цьому випадку мав місце нав`язаний з Москви сценарій, який мав виключно внутрішньоросійське політичне застосування. Воєнно-політичне загострення в ситуації, що склалася, є небезпечним. Хоч це, в принципі, за певних обставин можливо, але не повинно бути головним, так як будь-яка, навіть віртуальна, загроза війни з Росією в сьогоднішній ситуації дала б мобілізуючий ефект перш за все для панслов`янських елементів на Півдні і Сході.
Найбільш перспективним виглядає сценарій «економічної війни» з Росією, при якому найбільших збитків зазнали б життєві інтереси регіонів, населення яких є електоральною базою так званих «проросійських сил». Очевидно, що найбільш вразливою з цієї точки зору ланкою в торгово-економічних відносинах з Росією є енергетика, а у вузько спеціалізованому розумінні – торгівля газом. Сьогоднішня кон`юнктура є такою, що дозволяє достатньо швидко і без особливого економічного ущербу для України вивести Росію зі стану рівноваги у тій сфері, де її позиції насправді є слабкими, а позиції України – сильними.
Оцінка позицій у можливій «газовій війні»
1. Об`єктивні передумови
Не зважаючи на вкорінену в російському суспільстві уяву про те, що ця країна є «благодійником» України, постачаючи їй газ за цінами, нижчими від тих, які існують на світовому ринку, вона суттєво обмежена у можливостях реалізувати природні багатства, які дісталися їй при розподілі імперії – колишнього СРСР. В дійсності ж газодобувна галузь Росії (яка є її головним європейським козирем і «національним набутком») є дуже вразливою, оскільки її благополуччя повністю залежить від можливості продавати видобутий газ. Так як головний на сьогодні і найбільш перспективний з точки зору розвитку бізнесу споживач цієї сировини знаходиться у країнах Європейського Союзу, без газотранспортної системи України (котра, у свою чергу, є нашим «національним набутком») російський газ перетворюється в товар, котрий неможливо реалізувати, тобто у щось, що немає економічного застосування. У найближчій історичній перспективі (15-20 років) ні будівництво ПЄГ в обхід Балтії, ні наміри через «блакитний потік» у Туреччину експортувати газ до країн Південної Європи не зможуть перекрити необхідності використовувати ГТС України.
ВАТ «Газпром» є одним з бюджетотворчих підприємств Росії. Однак, не зважаючи на офіційно декларовані успіхи, це об`єктивно проблемна компанія, обтяжена величезними боргами, котрі постійно зростають через непрофільні і політично-ангажовані витрати. Тому, у випадку реального загострення ситуації, пов`язаного з постачанням газу споживачам у країнах ЄС, «Газпром» не зможе протриматися довше від 2-х тижнів, так як опиниться на межі банкротства. Це пов`язано з тим, що при такому розвиткові подій європейські держави будуть здійснювати покровительство Україні, а європейські партнери «Газпрому» будуть висувати претензії Росії.
2. Суб`єктивні передумови.
Як повідомляють наші друзі в США, у сформованій новій діловій еліті Росії виникла зустрічна зацікавленість у кризі навколо поставок газу. Після продажу «Сібнєфті» «Газпромові» Роман Абрамович повернув більшу частину отриманих коштів (більше 10 млрд. дол.) ініціаторам цієї операції. Таким чином, у диспозиції наближеної до Кремля групи операторів і у Геннадія Тимченко, який перебуває у Женеві, опинилося порядку 35 млрд. дол. Найпростіший і найдоступніший для них спосіб використання цих засобів для збільшення капіталу – вкладення у зовнішньо ризикові, але гарантовано виграшні операції.
Такою операцією, що отримала схвалення наших друзів, є гра на пониження акцій «Газпрому». «Війна нервів» навколо поставок газу через Україну до Європи, а тим більше – реальне припинення транзиту – може стати сигналом для втечі інвесторів і зовнішньо катастрофічному спаду котировок акцій головної російської «блакитні фішки». В цій ситуації вільні кошти вищевказаної групи будуть пущені на скупку акцій «Газпрому» і консолідацію в її руках як мінімум контрольного пакету (паралельно вирішується питання усунення як з економічної, так і з політичної арени дрібних інвесторів «Газпрому»). В подальшому, з врахуванням нормалшзацii ситуацii навколо транзиту, цей пакет може бути проданий.
Можливий план дій і оптимальний сценарій
Із врахуванням вище викладених факторів, ситуація для керівництва України може скластися вкрай корисно. Однак, його історична місія полягає в тому, щоб точно йти за оптимальним сценарієм. Реалізація оптимального сценарію «газової війни» передбачає кілька взаємопов`язаних етапів і зв`язаних з ними технологічних прийомів (вирішується на рівні виконання).
На першому етапі відбувається затягування уже розпочатих весною перемовин по переходу на грошову форму розрахунків за поставки і транзит. Російська сторона обов`язково спробує підняти питання ціни, і, виходячи зі своєї внутрішньополітичної кон’юнктури, вимагатиме двократного і навіть більше (можливо до 120 дол. за тис. куб. м) збільшення цін на газ, який постачається. Відповіддю є повне неприйняття такого підходу і натяк на транзитний характер відносин, аж до загрози відбору газу з магістральних газопроводів.
По ідеї, наступним кроком Росії повинно стати загострення позицій і вимога перейти на середньоєвропейські ціни (200 і більше дол. за тис. куб. м). У цей момент повинен бути підключений пропагандистський фактор. Через дружніх політиків Росії, які з точки зору російського обивателя виражають патріотичні настрої, необхідно розгорнути (або мотивуючи матеріально, або «в темну») масовану кампанію по дискредитації і приниженню України. На цьому фоні неуникненно будуть звучати все нові і нові ультиматуми, погрози відключити газ з Нового року и т.д. Враховуючи широкий обсяг мовлення російських телеканалів в Україні, такого типу дискусія стане очевидною для нашого населення, втім і у так званих «проросійських регіонах».
Зустрічна психологічна реакція української нації навряд чи примусить довго чекати на себе. Однак, на фоні громадського протесту Президент і Кабінет міністрів повинні зберігати незворушний спокій, і закликати Росію до стосунків «на цивілізованій основі». Можливим є навіть візит прем`єр-міністра України у Москву, котрий, з огляду на неспроможність домовлятися приймаючої сторони, виявиться зовнішньо безрезультатним. Найважливіше - в умовах віртуальної «газової війни» з Росією «проросійська» опозиція і втілена в національний рух агентура Москви буде повністю обеззброєна. Варто використовувати такі пропагандистські штампи, як «Північний сусід хоче нас заморозити» тощо.
Після того, як «Газпром» перекриє подачу газу в Україну, президент повинен виступити зі зверненням до нації, у якому буде викладено бачення ситуації, викрита підступність Росії и (головне) дані гарантії безперебійного забезпечення газом всього населення країни. Після цього на арену «бойових дій» виступить Прем`єр-міністр, лідер передвиборчого списку Народного Союзу «Наша Україна». Так як побутові споживачі у східних регіонах України живляться від російських магістралей, необхідним буде переключити в цю мережу частину власного видобутку. Лідер НСНУ, зрозуміло, пояснить населенню, то є першопричиною негараздів і хто рятує мільйони громадян України (не залежно від національності) від холоду. Прем’єр повинен особисто брати участь у вирішенні проблем на місцях, біч-о-біч з населенням, що, звичайно, висвітлюється провідними телеканалами.
Так як нашого газу на забезпечення народного господарства не вистачить, почнуть зупинятися промислові підприємства. При відповідному методичному забезпеченні зупинка виробництва виллється у виступи трудящих під антиросійськими гаслами. В умовах масового незадоволення на заводах у Донецькій, Запорізькій, Дніпропетровській та інших областях, Кабінет міністрів прийме рішення забирати газ із транзитного трубопроводу в тих обсягах, котрі передбачені контрактом між «Нафтогазом» і «Газпромом» до 2013 р.
Відбір газу поставить «Газпром» на межі банкротства і викличе обвал ринку акцій. Витримавши певну паузу, необхідну для операції по скупці активів зацікавленою стороною (див. – вище), можна буде починати реальні перемовини, котрі неуникненно завершаться підписанням угоди на прийнятних для України умовах.
* * *
У результаті реалізації цього достатньо простого сценарію буде вирішено відразу кілька актуальних для української нації проблем.
По-перше, НСНУ з розгромним рахунком переможе на виборах до Верховної Ради і сформує парламентську більшість;
По-друге, так звані «проросійські сили» втратять право на поважну участь у політичному житті України;
По-третє, все викладене дозволить, нарешті, остаточно розірвати військово-політичні відносини з Росією (Чорноморський флот, Мукачево, Берегово і т.д.) і розпочати нормальний процес вступу в Північноатлантичний альянс.
12.10.2005 р.
Перевод на русский язык.
Возможные сценарии управляемого конфликта с Россией в энергетической сфере и их воздействие на внутриполитическую ситуацию в Украине
Политический кризис, связанный с выступлением Александра Зинченко, роспуском кабинета Юлии Тимошенко и распадом команды, победившей в результате событий ноября-декабря 2004 года, представляет собой серьезный вызов украинскому народу, его историческому выбору в пользу отдельного существования от имперской России, курсу на европейскую и евроатлантическую интеграцию Украины. Основная проблема заключается в том, что деградация политической элиты и дискредитация основных институтов государственной власти происходит в тот момент, когда страна вступает в сложнейший этап, связанный с реализацией политической реформы и кампанией по выборам в Верховную Раду.
Специальная операция Москвы по десуверенизации Украины
На самом деле, провал, имевшей место в прошлом году (а именно попытки привести к власти в Украине «пророссийского кандидата»), ни в коей мере не поколебал решимости Москвы осуществить план по возвращению Украины в орбиту своего влияния и превратить ее в полностью зависимое государство, чья политическая элита находилась бы в вассальных отношениях с Кремлем. В условиях, когда ключевые игроки украинского бизнес-сообщества связаны с зависимыми от российских госструктур корпорациями деловыми интересами, а политический класс нашпигован прямыми агентами влияния, поиск нужной комбинации является вопросом времени и умелого использования текущей конъюнктуры. До сих пор в «газовом треугольнике» Киев-Москва-Ашхабад успешно функционирует посредническая структура одиозного бизнесмена Семена Могилевича (ежегодная «черная» прибыль только этого предприятия составляет порядка 1 млрд. долл., а в схемах транспортировки нефти через территорию Украины задействованы десятки таких организаций). Как известно, 63 депутата Верховной Рады Украины тайно имеют российский паспорт, а среди депутатов областных советов в ряде приграничных с Россией регионов таких народных избранников несколько сотен. Многие события во внутриполитической жизни Украины за последний год, в том числе и только что разрешившийся кризис, продиктованы именно этими обстоятельствами.
Предстоящие выборы Верховной Рады представляют собой очередной уникальный шанс для России. В условиях падения доверия общества к правящим политическим группам эти выборы могут превратиться в реванш проигравших год назад сил. Эти силы, в свою очередь, сегодня являются полностью управляемыми из Москвы и связаны с нею многочисленными обязательствами, как политического, так и практического (имущественного) характера. В первую очередь речь идет о Партии регионов (Виктор Янукович уже фактически является внештатным членом партии «Единая Россия»), под крылом которой происходит консолидация сепаратистских лидеров и организаций в так называемой «пророссийской зоне», протянувшейся от Луганска до Одессы и включающей в себя слабоуправляемый Крым. Не следует сбрасывать со счетов организации, традиционно считающиеся маргинальными. В первую очередь речь идет об исторически и идеологически ориентированных на Россию представителях КПУ. При этом сегодня достаточно уверенно набирает вес полностью финансируемая из России Наталья Витренко, сумевшая сгруппировать вокруг своей ПСПУ наиболее радикальные антигосударственные элементы.
Однако весь этот разношерстный политический конгломерат вряд ли представлял бы стратегическую угрозу украинской нации, если бы не сложная коллизия с Юлией Тимошенко. В силу особенностей ее происхождения и личных качеств она всегда действовала предельно прагматично и, таким образом, являлась наиболее слабым звеном в национально ориентированной политической элите. После недавнего визита Ю.Тимошенко в Москву, ознаменовавшегося прекращением уголовного преследования со стороны генеральной прокуратуры России, она взяла на себя такие обязательства, которые превращают ее в полностью управляемую фигуру. Учитывая масштаб поддержки со стороны населения, искренне верящего в нее и связывающего с ней надежды на национальное возрождение, эта подсадная утка может сыграть ключевую роль в операции по ликвидации государственного суверенитета Украины.
В случае неблагоприятного с точки зрения долгосрочных национальных интересов Украины результата выборов (что, исходя из экстраполяции текущей расстановки сил, представляется предопределенным) все эти группы могут стать – в той или иной конфигурации – основой нового парламентского большинства и привести к реальной власти в Украине марионеточное «пророссийское» правительство. Фамилия главы такого кабинета не имеет принципиального значения и будет предметом торга, а его политическая линия будет направлена на поэтапный отказ от государственного суверенитета в экономической, военно-политической и гуманитарной сферах.
Предпосылки контригры с Москвой
К сожалению, в настоящее время в Украине нет внутренних политических ресурсов, чтобы противостоять реализации вышеизложенного плана. Внешний ресурс в виде поддержки со стороны стран североатлантического лагеря, ввиду двусмысленной позиции ЕС по евроинтеграции Украины, не может стать серьезным фактором на предстоящих выборах. Поэтому единственным внешним ресурсом, как это ни парадоксально, является сама Россия. Так как угроза суверенитету исходит из Москвы, панацею от этой угрозы необходимо искать в Москве. Слабость России происходит от ее силы, а те ее позиции, которые кажутся сильными, на самом деле являются наиболее слабыми и уязвимыми.
В связи с этим предлагается реализовать новый сценарий управляемого конфликта между Россией и Украиной, причем так, чтобы в этот раз условия и формулу конфликта определяла сама Украина. Понятно, что сценарий, подобный обострению вокруг острова Тузла, отпадает. Не только потому, что в этом случае имел место навязанный из Москвы сценарий, имевший исключительно внутрироссийское политическое употребление. Военно-политическое обострение в сложившейся ситуации представляется опасным. Хотя оно в принципе, при определенных условиях, и возможно, но сегодня не должно быть главным, так как любая, даже виртуальная, угроза войны с Россией в нынешней ситуации имела бы мобилизующий эффект, прежде всего для панславистских элементов на Юге и Востоке.
Наиболее перспективным представляется сценарий «экономической войны» с Россией, при котором наибольшему ущербу подвергались бы жизненные интересы регионов, чье население является электоральной базой так называемых «пророссийских сил». Очевидно, что самым уязвимым с этой точки зрения звеном в торгово-экономических отношениях с Россией является энергетика, а в узко-специальном понимании – торговля газом. Сложившаяся конъюнктура такова, что она позволяет достаточно быстро и без особого экономического ущерба для Украины вывести Россию из состояния равновесия в той сфере, где ее позиции на самом деле являются слабыми, а позиции Украины – сильными.
Оценка позиций в возможной «газовой войне».
1. Объективные предпосылки.
Несмотря на укоренившееся в российском обществе представление о том, что эта страна «благодетельствует» Украине, поставляя ей газ по ценам ниже существующих на мировом рынке, она очень ограничена в возможностях реализовать природные богатства, доставшиеся ей при разделе империи – бывшего СССР. На самом деле газодобывающая отрасль России (являющаяся ее главным европейским козырем и «национальным достоянием») очень уязвима, поскольку ее благополучие полностью зависит от возможности продавать добытый газ. Так как главный на сегодняшний день и наиболее перспективный с точки зрения развития бизнеса потребитель этого сырья находится в странах Европейского Союза, без газотранспортной системы Украины (являющейся, в свою очередь, нашим «национальным достоянием») российский газ превращается в товар, который невозможно реализовать, то есть в нечто, не имеющее хозяйственного применения. В обозримой исторической перспективе (15-20 лет) ни строительство СЕГ в обход Балтии, ни намерение через «голубой поток» в Турцию экспортировать газ в страны Южной Европы не смогут перекрыть необходимости использовать ГТС Украины.
ОАО «Газпром» является одним из бюджетообразующих предприятий России. Однако, несмотря на официально декларируемые успехи, это объективно проблемная компания, обремененная огромными долгами, которые постоянно растут из-за непрофильных и политически ангажированных расходов. Поэтому, в случае реального обострения обстановки, связанного с поставками газа потребителям в странах ЕС, «Газпром» не сможет продержаться более 2-х недель, так как окажется на грани банкротства. Это связано с тем, что при таком развитии событий европейские державы будут оказывать покровительство Украине, а европейские партнеры «Газпрома» будут предъявлять претензии России.
2. Субъективные предпосылки.
Как сообщают наши друзья в США, в сложившейся новой деловой элите России возникла встречная заинтересованность в кризисе вокруг поставок газа. После продажи «Сибнефти» «Газпрому» Роман Абрамович вернул большую часть полученных средств (более 10 млрд. долл.) инициаторам этой сделки. Таким образом, в распоряжении приближенной к Кремлю группы операторов и находящегося в Женеве Геннадия Тимченко оказалось порядка 35 млрд. долл. Наиболее простой и доступный для них способ использования этих средств в целях преумножения капитала – вложение во внешне рискованные, но гарантированно выигрышные операции.
Такой операцией, получившей одобрение наших друзей, является игра на понижение акций «Газпрома». «Война нервов» вокруг поставок через Украину в Европу, а тем более – реальное прекращение транзита - может стать сигналом к бегству инвесторов и внешне катастрофическому падению котировок акций главной российской «голубой фишки». В этой ситуации свободные средства вышеуказанной группы будут пущены на скупку акций «Газпрома» и консолидацию в ее руках как минимум контрольного пакета (попутно решается вопрос с устранением, как с экономической, так и с политической арены мелких инвесторов «Газпрома»). В дальнейшем, с учетом неизбежной нормализации сиуации вокруг транзита, этот пакет может быть продан.
Возможный план действий и оптимальный сценарий.
С учетом вышеизложенных факторов, ситуация для руководства Украины может складываться крайне благоприятно. Однако его историческая миссия заключается в том, чтобы точно следовать оптимальному сценарию. Реализация оптимального сценария «газовой войны» предполагает несколько взаимосвязанных этапов и связанных с ними технологических приемов (решается на уровне исполнения).
На первом этапе происходит затягивание уже начатых весной переговоров по переходу на денежную форму расчетов по поставкам и транзиту. Российская сторона неизбежно попытается поднять вопрос цены, и, исходя из своей внутриполитической конъюнктуры, потребует двухкратного и даже более (возможно, до 120 долл. за тыс. куб. м.) повышения цен на поставляемый газ. Ответом является полное неприятие такого подхода и намек на транзитный характер отношений, вплоть до угрозы забора газа из магистральных газопроводов.
По идее, следующим шагом России должно быть ужесточение позиций и требование перехода на среднеевропейские цены (200 и более долл. за тыс. куб. м.). В этот момент должен быть подключен пропагандистский фактор. Через дружественных политиков в России, которые с точки зрения русского обывателя выражают патриотические настроения, необходимо развернуть (либо материально мотивировав, либо «в темную») массированную кампанию по дискредитации и унижению Украины. На этом фоне неизбежно будут звучать новые и новые ультиматумы, угрозы отключить газ с Нового года и т.п. Учитывая широкий охват вещания российских телеканалов в Украине, такого рода дискуссия станет очевидна для нашего населения, в том числе в так называемых «пророссийских регионах».
Встречная психологическая реакция украинской нации вряд ли заставит себя долго ждать. Однако на фоне общественного протеста Президент и Кабинет министров должны сохранять невозмутимое спокойствие и призывать Россию к отношениям «на цивилизованной основе». Возможен даже визит премьер-министра Украины в Москву, который, ввиду недоговороспособности принимающей стороны, окажется внешне безрезультатным. Самое главное – в условиях виртуальной «газовой войны» с Россией «пророссийская» оппозиция и внедренная в национальное движение агентура Москвы будут полностью обезоружены. Следует использовать такие пропагандистские штампы, как «Северный сосед хочет нас заморозить» и т.п.
После того, как «Газпром» перекроет подачу газа в Украину, Президент должен выступить с обращением к нации, в котором будет изложено видение ситуации, изобличено коварство России и (главное) даны гарантии бесперебойного снабжения газом всего населения страны. После этого на арену «боевых действий» вступит Премьер-министр, лидер предвыборного списка Народного союза «Наша Украина». Так как бытовые потребители в восточных регионах Украины питаются от российских магистралей, необходимо будет переключить в эти сети часть собственной добычи. Лидер НСНУ, естественно, объяснит населению, кто является первопричиной бедствий и кто спасает миллионы граждан Украины (вне зависимости от национальности) от холода. Премьер должен лично принимать участие в решении проблем на местах, бок о бок с населением, что, естественно, освещается ведущими телеканалами.
Так как нашего газа на обеспечение народного хозяйства не хватит, начнут останавливаться промышленные предприятия. При должном методическом обеспечении остановка производств выльется в выступления трудящихся под антироссийскими лозунгами. В условиях массовых волнений на заводах в Донецкой, Запорожской, Днепропетровской и других областях, Кабинет министров примет решение забирать газ из транзитного трубопровода в тех объемах, которые предусмотрены контрактом между «Нафтогазом» и «Газпромом» до 2013 г.
Отбор газа поставит «Газпром» на грань банкротства и вызовет обрушение рынка акций. Выждав некоторую паузу, необходимую для операции по скупке активов заинтересованной стороной (см. выше), можно будет начинать реальные переговоры, которые неизбежно закончатся подписанием соглашения на приемлемых для Украины условиях.
* * *
В результате реализации этого достаточно простого сценария будет решено сразу несколько актуальных для украинской нации проблем.
Во-первых, НСНУ с разгромным счетом выиграет на выборах в Верховную Раду Украины и сформирует парламентское большинство;
Во-вторых, так называемые «пророссийские силы» потеряют право на серьезное участие в политической жизни Украины;
В-третьих, все изложенное позволит, наконец, окончательно разорвать военно-политические отношения с Россией (Черноморский флот, Мукачево, Берегово и т.п.) и начать нормальный процесс вступления в Североатлантический альянс.
12.10.2005 г
http://www.politua.ru/polit/177.html